Для Вас, батьки

Дитина - дзеркало родини:

як у краплі води відбивається сонце,

так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.

                                         В. О. Сухомлинський

Вчимо дитину писати

Навчаючи дитину калiграфiчно писати, необхiдно враховувати її iндивiдуальнi особливостi: нахили, особливостi зору (короткозорiсть, далекозорiсть), вiдхилення в моторицi (тремтiння пальцiв, посмикування руки пiд час письма i т. iн.).

• Кожне заняття починається з перевiрки правильностi сидiння дитини, положення ручки або олiвця в руцi, розмiщення зошита на партi або столiта його перемiщення пiд час письма. Це сприяє профiлактицi порушення постави i зору дитини, пiдвищенню працездатностi, формуванню правильного та швидкого письма.

• У процесi занять звертайте увагу на те, наскiльки чiтко дитина обводить контури фiгур, лiнiї вiзерункiв, малює i пише злiва направо.

• Пiд час роботи над написанням лiтер звернiть увагу дитини на елементарний склад букв, допоможiть їй видiляти найпростiшi графiчнi одиницi, проведiть ритмiчне прописування цих елементiв спочатку в повiтрi, а потiм за допомогою ручки.

• Орiєнтуйте маленьких школярiв на правильне з’єднання букв у складах, на дотримання нахилу пiд час написання букв i слiв.

• Навчайте дiтей писати чисто, без помарок, не заходити на поля, не обводити букви двiчi. Таке письмо сприятиме вихованню охайностi, працьовитостi, сумлiнностi та старанностi у виконаннi будь-якої роботи.

• Виконуючи з дитиною роботу з написання слiв, нагадуйте їй про лексичне значення слова та необхiднiсть дотримуватися правил орфографiї.

• Пам’ятайте: безперервне письмо не повинно тривати довше п’яти хвилин.

• Через кожнi 7 - 10 хвилин роботи з прописами необхiдно проводити фiзкультхвилинки тривалiстю 1,5 - 2 хвилини, а також спецiальнi пiдготовчi вправи для розвитку пальцiв, кистi, передплiччя руки.

• Формування графiчних навичок — процес складний i тривалий. Дитина, зображуючи найпростiшi елементи тiєї чи iншої букви, докладаї максимум зусиль, емоцiйно переживає свої невдачi. Тому необхiдно враховувати настрiй дитини, вчасно приходити їй на допомогу.

• Не забувайте похвалити дитину, заохотити її стараннiсть.

• Ваша постiйна увага, пiдтримка та активна допомога в оволодiннi навичками письма нададуть дитинi впевненостi у своїх силах i можливостях.

 «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»

       1. Значення батьків у розвитку особистості ди­тини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важ­ливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про До­бро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особис­тості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологіч­ний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, лю­бить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захи­щатися від негативного впливу батьків і оточення.

Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнти­ром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її ре­акції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Пере­живання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.

       2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доб­розичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ста­вати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.                             -

Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й бай­дужість батьків породжують у дитини відчуття нікчем­ності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється во­рожим. Це почуття порушує правильне уявлення ди­тини про себе, закладає основу комплексу неповноцін­ності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявляти­ме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, ша­нуванням, захопленням, виконують найменші прим­хи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.

      3. У психології існує таке поняття як умовна лю­бов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як на­городу тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки ці­нують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною по­ведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною пос­тупливістю. Така дитина пригнічує свою індивіду­альність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлу­атувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через пос­тійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.  Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:

• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;

• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;

• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і споді­вання;

• підтримувати ініціативи, допомагати дитині до­лати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.